«Чи можливе? Чи таке можливе?!
Чи колись повірить чоловік,
Щоб родючі українські ниви
Народили 33-й рік?..»
Юрій Клен
23 листопада Україна і світ вшановують пам’ять мільйонів жертв голодомору 1932-1933 років. Це безпрецедентний злочин у світовій історії: мільйони загиблих, десятки мільйонів ненароджених, понівечені людські долі, виснажена душа українського народу.
Немислимий масштаб цієї Трагедії. Ім’я їй – голодомор. Ії суть – геноцид.
До цієї трагічної дати в територіальному центрі соціального захисту населення Деснянського району був проведений вечір пам’яті і скорботи «Пам’ять, скорбота, єднання…».
Мета заходу:
-поглибити знання присутніх про роки голодомору в Україні та його наслідки для українського народу
-вшанувати пам’ять загиблих у невидимій війні
Присутніх найбільш вразили спогади людей, які пережили голодомор. Їх не можна слухати без хвилювання і болю.
Учасникам було запропоновано фільм «Голодомор. Україна. Століття.», в якому документально засвідчено причини, перебіг і масштаби голодомору.
Я ще не вмер…
Ще промінь в оці грає.
В четвер мені пішов десятий рік.
Хіба в такому віці помирають?!
Ви тільки поверніть мене на бік.
До вишеньки.
В колиску ясночолу…
Я чую запах квітів.
Я не вмер…
А небо стрімко падає додолу.
Тримайте хтось,
Хоча б за коси верб.
Куди ж ви, люди, людоньки, куди?!
Окраєць ласки.
Чи хоч з печі диму?
В клітинці кожній – озеро води.
Я ще не вмер.
…Усі проходять мимо.
…А житечко моє таке густе.
…А мамина рука іще гаряча.
Вам стане соромно колись за те.
Та я вже цього не побачу.
Біль у серцях людей про ті події залишиться назавжди. І наш обов’язок завжди пам’ятати про невинно убієнних наших співвітчизників.