#лабораторія_ОСВІТОРІЯ_від_ЧОБЮ Закон про українську мову

 28 жовтня 1989 року Верховна Рада Української РСР ухвалила закон «ПРО МОВУ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР».

Він складався з преамбули та 40 статей, розміщених у 6 розділах. Згідно зі Статтею 2. Державною мовою Української РСР встановлювалася українська мова: «Відповідно до Конституції Української РСР державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Республіканські і місцеві державні, партійні, громадські органи, підприємства, установи і організації створюють всім громадянам необхідні умови для вивчення української мови та поглибленого оволодіння нею».

 

 

Разом з тим у Законі зазначено, що держава створює необхідні умови для розвитку і використання мов інших національностей, які проживають в Україні. На підставі Закону було складено й затверджено «Державну програму розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 року». В ній передбачено утвердження української мови як державної поетапно в різних регіонах країни.

Ухвалений закон набув чинності 1 січня 1990 року і став першим в історії України законом про правовий статус і порядок використання української мови. Це сталося ще до проголошення незалежності України.

Закон став першим вагомим здобутком національно-демократичних сил і закріпив позиції, які на той час здобули українська інтелігенція та національний рух.

Як відомо, питання про державний статус української мови першими порушили письменники, присвятивши його обговоренню пленуми й з'їзди Спілки письменників. Установчі збори Товариства української мови ім. Т.Шевченка у лютому 1989 року схвалили проект Закону.

Доопрацьований робочою групою Верховної Ради, проект документа було опубліковано у вересні 1989 року для всенародного обговорення. При цьому цей проект дещо різнився від радикальнішого законопроекту, який пропонували Спілка письменників і Товариство української мови. На підставі вже прийнятого Закону було складено й затверджено «Державну програму розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 року», якою передбачалося утвердження української мови як державної поетапно в різних регіонах країни.

Проте ця програма виконувалася дуже повільно, особливо в східних і південних областях. Саботували її виконання комуністи й інші проросійські політичні сили, які відстоювали принцип двомовності.

Закон 1989 року діяв аж до 2012 року, до ухвалення за часів Януковича закону «Про засади державної мовної політики», відомого як «закон Ківалова– Колесніченка », який розширював використання регіональних мов, зокрема, дозволяв у російськомовних областях встановити другу державну російську).

28 лютого 2018 року Конституційний Суд України визнав цей новий Закон неконституційним і таким, що втратив чинність. Зрештою, 25 квітня 2019 року Верховна Рада ухвалила закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», що гарантує використання української мови у державному управлінні, сфері послуг, освіті й медіа.

Новий закон, за винятком окремих положень, набрав чинності 16 липня 2019 року.