#лабораторія_ОСВІТОРІЯ_від_ЧОБЮ пустеля в Україні

 

Любителям побродити в пісках, побачити бархани і відчути себе екстремалом не обов'язково їхати ні в африканську Сахару, ні в азіатську Гобі, ні в американську Сонору – все поруч і своє.

Дивно, але факт: в Україні є своя пустеля, яка простягається на 158 кілометрів від берегів Чорного моря на заході і до міста Каховка на сході.

І хоча вона значно менша, ніж інші, але більшої в Європі не знайшлося.

 

 

До речі, таких піщаних масивів у Європі справді більше нема. Подібна ділянка є в Польщі: але ж її площа усього кілька тисяч гектарів. А наш піщаний масив - аж 162 000 гектарів, а якщо врахувати проміжки без пісків - так звані межаренні ділянки - площа території становитиме всі 208 493гектари.

Мова йде про Олешківські піски, які розкинулися на території кількох районів Херсонської області.

Херсонщина – край унікальний. Тут тобі моря і Дніпро, а поряд – Олешківські піски (ще кажуть - Нижньодніпровські). Як і в будь-який пустелі, тут є бархани висотою до 40 метрів і оазиси, а також трапляються справжні піщані бурі, під час яких не видно ані неба, ані сонця. А ще на глибині 300-400 метрів знаходиться прісне підземне озеро з дуже смачною водою. Але, правду кажучи, те, що Олешківські піски часто називають пустелею, це не зовсім вірно.

За температурним режимом та кількістю опадів їх можна швидше віднести до напівпустель (офіційно так воно і є). Температура повітря тут може сягати 44 градусів, а пісок нагрівається до нестерпних 75, а гарячі висхідні потоки, що йдуть від поверхні, розгонять дощові хмари. Тому дощів тут менше, аніж в самому Херсоні, який знаходиться по інший бік Дніпра.

Тож, аби насолодитись прогулянкою українською Сахарою, радимо запастися водою, головним убором та сонцезахисним кремом, бо до найближчого населеного пункту від пустелі – біля 7 км.

Звідки ті піски взялися? Кожна пустеля виникала по-своєму.

Учені кажуть – то не пісок з моря. Теорію «морського піску» спростовують і зовнішні ознаки пісків Олешшя. Раніше припускали, що пра-Дніпро та його притоки захоплювали піщані частинки і несли їх униз за течією. Так і з'явилися піски: поступово, в результаті геологічної роботи річки. Проте є й інша версія. Адже середня висота Нижньодніпровських пісків більша, ніж висота степових територій, з якими вони межують. Ну а піщані пагорби, знамениті «кучугури» — так ті взагалі іноді досягають висоти близько 30 метрів. Крім того, площа пісків Дністра, Дону, Волги та інших прирічкових масивів набагато менша, ніж пісків Нижньодніпровських. Тому вже досить давно виникло припущення, що Олешківські піски не були принесені річкою, а виникли в результаті дії якихось інших чинників. Вважають, що їх появу спричинила катастрофа: прорив Поліського льодовикового озера.

Північним берегом озера був край самого льодовика, а з півдня був масив із каменів, глини і піску — так звана морена. Льодовик танув, рівень води підвищувався, зростав її тиск на морену. У якийсь момент стався прорив озера і величезна кількість води підхопила матеріал морени (а так само, швидше за все, ґрунти і породи, які знаходилися південніше), страхітливий потік пройшов із півночі на південь більшу частину території сучасної України — він рухався в напрямку зменшення висоти місцевості. Води і піску було стільки, що ця суміш розливалася набагато ширше, ніж могло вмістити русло будь-якої річки. І відбувалися такі катастрофи щонайменше 2 рази – під час цих проривів утворилися 7 піщаних арен, а навкруги існувала на цьому місці ще відносно недавно існувала степова рослинність.

А от підземне озеро… Вода атмосферних опадів швидко просочується крізь пісок, доходить до щільних порід (глини, суглинки, лес) і накопичується там. Тому всі «піщані» території світу є накопичувачами води. Під Сахарою, до речі, є величезні запаси прісної води. Правда, глибини залягання цих шарів - дуже великі. А от в Олешківській пустелі прісна вода є зовсім неглибоко. І вже на глибині 2 метрів у багатьох місцях є вода, придатна для поливу. А на глибинах 25 метрів та більше – чудова, свіжа, чиста і смачна вода водоносних шарів Олешківських пісків.

Але ж люди можуть робити природі і подарунки, і капості. Пам’ятаєте, як кролики завезені колоністами в 19 столітті «з’їли Австралію»! Поїдаючи траву і саджанці, вони зробили верхній шар грунту вразливим для ерозії на тисячах квадратних кілометрів. І українська пустеля зобов’язана своєму існуванню людині – адже, якби не її діяльність, такого природного об’єкту просто не було б. Сучасний вигляд пустеля почала набувати в другій половині ХІХ століття, коли на цю територію почали завозити овець. Один лише барон Фальц-Фейн, творець заповідника Асканія-Нова, мав більше мільйона голів. Вівці випасалися в степу, і поїли всю рослинність, яка до того стримувала поширення пісків. А вітрова ерозія та безцільна вирубка лісу довершили справу.

І від подальшого розповсюдження пустелі Херсонщину рятують рукотворні ліси. Щоб спробувати запобігти поширенню дюн на населені та сільськогосподарські території, навколо піщаних просторів були щільно висаджені сосни, берези і навіть акації. Це найбільші рукотворні посадки в світі, і вони теж роблять Олешківські піски унікальним і привабливим місцем.

Але не слід забувати і те, що частина Олешківських пісків – це військовий полігон, на якому часто відбуваються навчання, тому іноді до вас може долинути гул БТР, звуки від розриву великокаліберних снарядів та кулеметні черги. А от за часів Радянського Союзу пілоти відпрацьовували тут авіанальоти. Тому»військові» артефакти можна знайти тут і в наші дні.

І сьогодні ця пустеля в Україні —спокуса для екстремалів. Місячні ландшафти, нескінченні бархани, круті підйоми і спуски стали справжньою меккою для мандрівників і просто любителів покататися на квадроциклах по пересічній пустельній місцевості.

І насамкінець – «Олешки» (де згідно з козацькими легендами проходив посвячення сам відомий отаман Іван Сірко) на карті NASA, зроблені 15 червня 2019 року виглядають саме так: