Наші блоги

Ми в Internet

DW

Книжковий хіт-парад

Краєзнавча сторінка

Статистика відвідань

Перегляди статей
3391828


ГДЗ без стресу. Михайло Коцюбинський. Біографічна довідка.

 

Михайло Коцюбинський (1864 - 1913) живе в епоху раннього модернізму, коли мистецтво звільнилося від соціальної залежності і відмовилося від попередніх звичних класичних традицій, як застарілих в індустріальному світі. Митці шукали новий, філософський, початок у творчості, спонукали оновити сприйняття та ставлення до мистецтва в суспільстві.

Основні стилі модернізму: Імпресіонізм Неокласицизм Експресіонізм Неоромантизм Футуризм Кубізм Сюрреалізм Символізм

Михайло Коцюбинський стає одним з перших письменників в українській літературі, які сповідують принципи імпресіонізму.

 

Імпресіонізм (від франц. Impression — враження) — художній напрям, що заснований на принципі зображення не самого об’єкта, а передачу вражень від нього. Художники-імпресіоністи використовують яскраві плями, нечіткі контури, фрагменти, мазки, щоб підкреслити ефемерність враження від реальності. Портретні характеристики героїв Коцюбинський подає не одразу, як у творах реалістів, письменник «малює» свого персонажа впродовж усієї оповіді, додаючи нові деталі, окреслюючи вже відомі нюанси. У своїх творах він застосовує прийом так званої об’єктивної манери оповіді, де присутні нейтрально забарвлені слова автора, слова героїв та їхній внутрішній монолог. До рис імпресіонізму також належать: акцент на внутрішньому світі людини; несподівані й непослідовні вчинки героя; відсутність наскрізної дії в сюжеті й композиції; використання пейзажних замальовок для психологічної характеристики, а не як тла подій; уривчаста синтаксична будова речень, використання інверсій та безсполучникових конструкцій.

Його називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей.

Про себе Михайло Коцюбинський казав: «Все життя моє в літературі» В українську літературу увійшов як майстер психологічної прози.

Народився 17 вересня 1864 року у Вінниці в родині дрібного службовця. Саме мати прищепила синові цікавість до читання. Родина часто переїжджала. 1875 - 1876 рр. - навчався у школі в містечку Бар (на Житомирщині), де проявив себе успішним учнем. 1876 – 1880 рр. – продовжує освіту у духовному училищі у місті Шаргород (Вінничина). Захоплюється літературою. На це вплинуло його прагнення стати «великою людиною» і бути гідним дівчини, своєї першої любові. Знайомиться з творчістю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Генріха Гейне, Миколи Гоголя, Олександра Пушкіна, цікавиться філософією.

1884 р. – дебютує з літературним твором «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» який критика оцінила скептично. Йому навіть порадили покинути письменство. Проте Коцюбинський продовжує писати, але пише в стіл. 1885 р. - за розповсюдження заборонених у Російській імперії творів потрапляє у списки «неблагонадійних». Поліція проводить обшуки.

Хвороба матері, смерть батька (1886 р.), опікування меншими дітьми змушують рано стати до власного заробітку. У 1886 - 1889 рр. - заробляє приватними уроками і продовжує самоосвіту. У 1890 р. друкується у Львові (тоді Галичина належала Австро-Угорщині де закони були значно демократичнішими), там знайомиться з Іваном Франком. Перекладає твори різних письменників українською мовою.

1891-го р. - склавши екстерном іспит на народного учителя при Вінницькому реальному училищі, працює репетитором в селі Лопатинці на Вінничині. З 1891 по 1897 рр. працює у філоксерній комісії, яка боролася з виноградним шкідником – філоксерою. Працює на Одещині, Бесарабії та у Криму. У своїй автобіографії М. Коцюбинський пише про це: «Ці краї дали мені дуже багато вражінь, і я з приємністю згадую час своєї служби на філоксері, хоч довелося пережити і багато гіркого».

Входить до таємного українського «Братства тарасівців». Програма товариства досить проста: бути скрізь українцями, розмовляти тільки українською мовою, виховувати дітей в українському національному дусі на противагу так званим «українофілам», які в родинах розмовляли російською. Важливим питанням в ідеології «тарасівців» - ставлення до Росії як до поневолювача культури України.

Одружується з Вірою Устимівною Дейшею, яка вразила його силою духу, освідченістю та активною життєвою позицією. Згодом вона відкриє першу українську школу в Чернігові.

У 1898 р. поселяється в Житомирі, працює у газеті «Волинь». Перебирається до Чернігова, де обіймає посаду діловода, а з 1900 р. – статиста у Чернігівському губернському земстві. В Чернігові народились і виросли його четверо дітей. Пише та видає нові твори і лише українською мовою. Лікується в Криму та Європі (хвороба серця, туберкульоз). М. Коцюбинський на відкритті пам'ятника Івану Котляревському (Полтава, 1903 р.) знайомиться з багатьма українськими письменниками. У своїй промові публічно виступає проти утисків цензури.

Протягом 1906 – 1908 рр. очолює чернігівську «Просвіту». Товариство організовує доступ населенню губернії до освіти та різних культурних і наукових надбань українською мовою. Це відбувається в умовах поліцейського нагляду. Організовує домашні літературні «понеділки», згодом – «суботи», на яких збирається демократична інтелігенція: Борис Грінченко з дружиною Мариною Миколаївною, Володимир Самійленко, Микола Вороний, письменник і художник Михайло Жук. У будинку грав на роялі Микола Лисенко, відвідав письменника шведський вчений-славіст, перекладач творів Коцюбинського Альфред Єнсен. Також відомі у майбутньому письменники Микола Вороний, Павло Тичина та Василь Елан-Блакитний, композитор Григорій Верьовка, поет Аркадій Казка та інші.

Михайло Коцюбинський тричі виїжджає у старовинне гуцульське село Криворівня, де знайомиться із життям гуцулів. Також письменник цікавиться життям кримських татар та бессарабських молдаван. Все це знайшло відображення у його творах. Він знає дев'ять мов – три слов'янські: українську, російську, польську; три романські: французьку, італійську, румунську; і три східні: татарську, турецьку та циганську.

З 1909 до 1911 рр. лікується в Італії (острів Капрі). Там знайомиться з Максимом Горьким. У жовтні 1912 р. лікується в Київській клініці. Наприкінці січня 1913 р. повертається до Чернігова.

25 квітня 1913 р. Михайло Михайлович Коцюбинський помирає. Похований у Чернігові на Болдиній горі. Там же похована і його дружина.

Творчість М. Коцюбинського умовно поділяють (Валерій Шевчук) на чотири пласти: 1 пласт (1884 кінець 90-х рр. XIX ст. – час літературного навчання) – пласт етнографічного реалізму (перше оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884); твори, написані в Лопатинцях: «Харитя», «Ялинка», «П’ятизлотник», «На віру»). 2 пласт (з кінця 90-х рр. XIX ст. – перші роки ХХ ст.) – пласт імпресіонізму («В путах шайтана», «Лялечка», «На камені», «Поєдинок», «Цвіт яблуні» - це, за словами Валерія Шевчука, шедевр імпресіоністично-психологічної манери). До цього пласту можна віднести твори молдавсько-кримського циклу («Для загального добра», «Помстився», «Пе-коптьор», «В путах шайтана», «На камені», «Під мінаретами»). 3 пласт – соціально-психологічна проза М. Коцюбинського, яка представлена переважно новелістикою («Сміх», «Він іде!», «Невідомий», «Persona grata», «Коні не винні», «Подарунок на іменини») та повістю «Fata morgana». М. Коцюбинський – творець жанру психологічної новели. Психологічна новела – невеликий епічний твір, у якому глибоко висвітлюються переживання, почуття, настрої, внутрішній світ персонажа; має несподіваний фінал. 4 пласт (збігається з останнім періодом творчості: від 1908 р. ) – пласт міфологічного реалізму («Хвала життю», «Що записано в книгу життя», «Тіні забутих предків»).

Відеопрезентацію можна переглянути, перейшовши за посиланням: 

https://fb.watch/1mCcbXZqrw/