Календар

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Ми в Internet

DW

Книжковий хіт-парад

Краєзнавча сторінка

Статистика відвідань

Перегляди статей
2394777


Книжкова виставка - знайомство "Літературне коло Володимира Лиса"

 

Ім’я Володимира Лиса - це знакове і важливе ім’я для сучасної української літератури. Журналіст, прозаїк і драматург добре знаний в Україні, а його твори перебувають у полі зору читачів та критиків. Відомий також як народний синоптик. Його довгострокові прогнози на цілий рік неодноразово збувалися.

Народився Володимир Лис 26 жовтня 1950 року на хуторі поблизу села Згорани Любомльського району на Волині, де і провів дитинство з дідом Федором. Бабця Палажка знала безліч історій, легенд, повір’їв, які письменник, на жаль, не записав. Батьки змушені були «добровільно-примусово» переїхати на Дніпропетровщину, де сім’я проживала три роки (1951-1954 рр.). В дитинстві був типовим інтровертом («дитиною в собі»). В школі подобалося писати твори на так звану «вільну» тему. Страшенно любив фантазувати. У шостому класі вперше написав, що хоче обрати професію журналіста, і вигадав країну Екримію, для якої став вигадувати історію, сучасність, навіть письменників та спортсменів.

1977 року закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Служив у війську, працював журналістом у районних газетах Волині, Хмельниччини, Херсонщини, Рівненщини. Завідував літературною частиною Рівненського музично-драматичного театру. Нині - редактор відділу державного будівництва незалежної громадсько-політичної газети «Волинь». Одружений з поетесою Надією Гуменюк. Донька Оксана - філолог, працює в обласній бібліотеці для дітей. Син Сергій - історик, працює в краєзнавчому музеї. Має двох онуків. Проживає в Луцьку. Живе за формулою «Життя - коротке. Потерпи». Мріє про власну бібліотеку.

Володимир Лис - не новачок на теренах української літератури. Писав вірші, новели, потім захопився драматургією, а далі остаточно визначився, що його покликання – це проза. «Тяга до слова, прагнення за його допомогою висловити своє ставлення до світу та людей, питати себе та інших, чому в цьому житті так, а не інакше, й зробила письменником», - пише Володимир Лис. У літературі дебютував як драматург, п'ять його п'єс було поставлено в різних театрах України, на українському радіо. Як прозаїк заявив про себе 1985 року, після першої вагомої перемоги - першої премії республіканського конкурсу творів про молодь за повість «Там, за порогом». Він автор романів «Айстри на зрубі», «Романа», «Маска», «Продавець долі», «І прибуде суддя», «Камінь посеред саду», «Острів Сильвестра», «Століття Якова», «Графиня», «Жінка для стіни», «Іван та Чорна Пантера», «Соло для Соломії», «Щоденники Ієрихар», «Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї»; повісті «Там за порогом»; п’єси «Господар нашого двору». Побачили світ книги «Володимир Лис про Сократа, Данила Галицького, Фернандо Магеллана, Ісаака Ньютона, Шарлотту, Емілі, Енн Бронте» та повість-есе «Таємна кухня погоди» (книга народного синоптика). Тричі ставав лауреатом конкурсу «Коронація слова» (за 2000, 2001, 2003 роки) - були відзначені романи «Романа», «Маска», «Жінка для стіни», «Графиня». 2007 року став переможцем першого Всеукраїнського конкурсу радіоп’єс «Відродимо забутий жанр» - визнання здобула п’єса «Полювання на брата». Дипломом четвертого конкурсу радіоп’єс відзначено п’єсу «Коровайниця». 2008 року здобув Гран-прі (перше місце) конкурсу «Коронація слова» за роман «Острів Сильвестра». 2010 року став володарем «Гранд-Коронації» тільки для переможців десяти попередніх конкурсів з романом «Століття Якова».

Володимир Лис - Людина року Волинського краю у номінації «Професіонал року» (2004 р.), лауреат літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського (2007 р.), кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2009 р.). В 2010 році його визнано «Митцем року» та «Людиною року Волинського краю». У 2012 році увійшов у ТОП-100 впливових людей Волині під номером 46.

«Він приплив на острів і застрелився…» Такими словами, наче рядками з міліцейського протоколу, починається роман Володимира Лиса «Острів Сильвестра». Далі начебто все йде за сценарієм детективного жанру: автор раз за разом описує цю картину, доповнюючи її новими деталями, враженнями, відчуттями, сюжетними ходами і психологічними нюансами. Початок сюжету, який однозначно читався як фінал долі головного героя, з часом починає сприйматися як частина його творчих фантазій. Так само плодом фантазії стають дві доньки-близнючки Сильвестра Васильчука, яких, схоже, ніколи не існувало; ретельно підготовлене вбивство Лідиної сестри-близнючки, та навіть вірне кохання двох зайців Понг і Пінга, волею долі закинутих на той самий самотній острів посеред лісового озера, які можуть розмовляти і врятувати людину від смерті. Автор наче пропонує читачеві самому вибрати варіант, який тому більше до вподоби.

Хоча, якщо відкинути всю цю містифікацію, сюжет вимальовується якщо не детективний, то, принаймні, драматичний чи й мелодраматичний: молодий чоловік, успішний філолог, кандидат наук, що має своє місце на кафедрі, молоду дружину і працює над докторською дисертацією, кидає все і їде в далеке село, щоб стати фермером і «другим чоловіком» колишньої однокласниці, яку давно розлюбив і практично викреслив зі свого життя. Їде він туди не за покликом серця, не для того, щоб відродити колишні почуття, а щоб довести самому собі, що він здатний прийняти цей виклик, хоча наперед знає, що вже програв. І єдине виправдання за цей програш - отой загублений у нетрях Волинського Полісся острів, на якому має все статися.

Роман Володимира Лиса «Століття Якова» - один з найкращих творів, виданих за десять років організаторами конкурсу «Коронація слова». Він також увійшов до п’ятірки найкращих книг за версією ВВС. «Століття Якова» письменник «виношував» майже три десятиліття. Роман з’явився внаслідок циклу журналістський оповідей про волинян, котрі у 1939 році воювали з німцями у Війську Польському.

Образ головного героя Якова - це образ, створений із п’яти людей: діда автора Федора Кусько, земляка - односельця, прізвище якого не відоме, Андрія Тимощука, вояка із села Гаразджа, Федора Лонюка із села Бірки Любомльського району та Дениса Іванухи із селища Луків, які свого часу служили у Війську Польському, в УПА, у Червоній армії. Використовуючи простий прийом - спогади старого діда, що розгорнулися на ціле століття - письменник вибудував величний храм, у вітражах пам’яті якого грає світло правдивої історії. У твір письменник втиснув не тільки життя головного героя, Якова Меха (Цвіркуна), а і столітню історію кількох держав. Двісті сторінок тексту - сто років життя. Мир і війна. Любов і нерозділене кохання. Чоловік, його жінки та їхні діти. А на цьому тлі - оповідь про те, як старий Яків, урятувавши наркоманку, оповідає їй своє життя, виявляючи причетність до долі нещасної дівчини. Напередодні свого столітнього ювілею він згадує власне життя на Поліссі, службу в польській армії, німецький полон, службу в армії радянській, убивство дружини і дітей. Історія, написана Володимиром Лисом, проста і задушевна, в ній багато чуттєвих та мелодраматичних сцен, а мотиви, котрі змушують героїв роману чинити так, а не інакше, зрозумілі на рівні основоположних понять: кохання, совість, доброта, співучасть, зрада, покарання тощо.

«Століття Якова» не вписується в шеренгу будь-яких творів - це роман, який виокремлюється не лише в українській літературі. Це своєрідна сага, події якої відбуваються у трьох часових вимірах. І чого тільки в житті головного героя роману не було - шалена любов, зради, прощення, вбивства, війни, концтабір, покинуті власні діти й виховані ним чужі як свої… Від початку й до кінця розповідь ведеться у двох вимірах - «теперішньому» (час напередодні дідового століття, у який вплетено історію недавнього «гостювання» дівчини-наркоманки) та минулому (Яків поступово, з однаковою уважністю до кожного етапу, пригадує власне життя).

Роман «Іван і Чорна Пантера» - оригінальна історія, за якою доля всесвітньо відомої супермоделі Таумі Ремпбел, вона ж Чорна Пантера, перетинається з життям звичайного українця Івана, місцевого «дурника» одного з поліських сіл. Аби поєднати такі різні два життя, письменник вигадав заплутану історію. Від мага Джавіртана, якому Таумі має завдячувати своєю славою, визнанням і багатством, супермодель дізнається, що походить із народу ібіро та є спадкоємицею мамби Туммі Маліколоне. Джавіртан має череп Туммі, але йому ще потрібен череп Великої Білої Жінки-чарівниці. Поєднавши їх, маг стане повелителем світу. Він змушує Таумі вирушити до незнаної їй, «Богом забутої якоїсь Юкрайни», щоб знайти там череп білої мамби. А в «юкрейнському» селі Кукурічки живе дивакувата «доросла дитина» Іван. На горищі він ховає вирвану з журналу світлину Таумі і мріє про зустріч із нею, але соромиться своїх почуттів. Герой вірить, що «комусь на цьому світі має бути потрібен». Він, сам не розуміючи того, сіє зерна вірності, відданості вірі та мрії. «Іван і Чорна Пантера» - це зовсім інший і не схожий на попередні роботи твір. Сюжет, який є заплутаним, досить цікавий і легкий для сприйняття, з несподіваними поворотами великої кількості подій. Дві сюжетні лінії, які потім об'єднуються в одну нагадують пригодницький роман.

Володимир Лис - професіонал. Письменник, чиє ім’я, поза сумнівом, закарбоване на скрижалях української літератури, йде на поклик правди маючи щастя і талант втілювати в слові долю України.

 

 

 
buy cialis viagra online