ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА

Дерев’яні церкви Чернігівської області. Новий Білоус

• | Друк |

Чернігів – Новий Білоус – Чернігів Довжина – 11 км

Ось нарешті і настали довгоочікувані вихідні, а точніше неділя – 3 грудня 2006 року. Як не дивно незважаючи, на пору року і наш регіон – снігу не було, а нам це лише на руку! Ми зібрались вже в трьох, зустрілись на зупинці Градецький, а звідти пішли в напрямку вулиці Любецької. Так ми пішки дійшли до Масанів, далі зразу за Масанами повернули на захід. По карті було видно, що до нового Білоуса можна дібратись або через місток зі сходу, або вийшовши на трасу, але до траси так далеченько - 2,5 – 3 км. Отож вирішили ми мандрувати через невеликий лісок до мосту. З кожним кроком місто було далі й далі… дихати було все легше й легше! Аж раптом на нашому шляху виникла перепона – територія обгороджена стіною, з гербами України на воротях, але без жодного напису. На карті цього комплексу теж не було, певно колись це було військовим об’єктом, але зараз він вже порожній…

Була в нас з ранку ще одна проблема – туман, він нам міг добряче попсувати нерви, але поки ми ішли по лісу він розвіявся. В лісі було гарно, жодної людини навколо (окрім нас)… і тут раптом, бачимо щось біліє! Підійшли ближче – хата, посеред лісу, самітня хата, звідки вона тут? І чи живе хто в ній? Зупинились. Почали оглядати несподіваний «експонат».

Судячи з усього хата побудована на початку ХХ століття. Про це свідчить її стан: вікна й дах перекошені, вся облізла, взагалі стан її жахливий! Вже потім вдома я знайшов фотографію з подібною хатою, фото зроблене в Коропі в 1930 році. Там подібна хата, а називається такий тип житла «хата на дві половини», раніше він був дуже поширений, але після Великої вітчизняної війни їх перестали будувати. А тут посеред лісу – на тобі, стоїть така хатинка! Судячи з того що шибки цілі, на вікнах висить тюль і стоять квіти, на городі ще видно сліди недавнього обробітку землі, а навколо житла стоїть щось подібне до господарських споруд – в хаті живуть, але ми не стали цікавитись хто саме, а продовжили свою мандрівку. Ще й досі у мене в голові крутяться думки, щось на зразок оцієї – Чого тільки не зустрінеш в чернігівських лісах та болотах!!! Тут час безсилий!!!

Вийшовши з лісу попрямували ми до мосту, за яким починається село Новий Білоус. На території села і його округи є ряд поселень ранньослов’янського (ІІІ – V ст.) і давньоруського часу (Х – ХІІІ ст.) Вперше село згадується під 1648 роком. Перше, що ми побачили знак з назвою села. На ньому також був зображений герб села – підкова та церква.

Церкву довго шукати не довелося, вона знаходиться в північно-західній частині села. Перше що нам довелося побачити – це дзвіниця, а за нею вже стояла Троїцька церква , поряд з церквою знаходиться зрубна хата з таким же колодязем.

Перед церковним подвір’ям - невелика площа, з якої можна зробити гарні панорамні знімки комплексу. Коли ми прийшли, церква була відчинена, але священик був зайнятий, він якраз проводив обряд хрещення. Отож ми почали оглядати та фотографувати все навкруги. На церкві ми побачили меморіальну таблицю, якої дізнались, що церква – це архітектурна пам’ятка ХVІІІ століття, проте це ми і так знали, здивувало зовсім інше - дзвіниця була споруджена в 1646 році, тобто до першої офіційної згадки села!!! Отакої… Тай сама церква істотно відрізняється від тих, що ми бачили раніше. В ній явно виражене українське бароко, а особливо в побудові куполу. Сама церква – одноверха, тридільна, з прямокутним бабинцем, центральною дільницею і гранчастим вівтарем. Щодо дзвіниці, то вона прямокутна в плані, двохярусна і вкрита наметом. На мою думку, ця дзвіниця більш нагадую проїзну бойову фортечну вежу, аніж дзвіницю. Можливо воно так і було, церква раніше могла бути обнесена частоколом, а дзвіниця була як проїзна вежа, адже якщо глянути на час її спорудження, то зразу можна зрозуміти, що неспокійно тоді було… Татари докучали своїми нападами, а тут ще й Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, отже церква можливо слугувала, як духовною фортецею, так і фортецею у прямому значенні слова, тут дивуватись нічому, час був такий.

По фотографувавши церковний комплекс, ми пішли погуляти по селу. Подорозі споглядали, на те як прикрашають свої житла селяни. Обійшовши невелике коло ми знову повернулися до церкви. Тут нам на зустріч вийшов священик. Він привітав нас і запросив завітати до церкви, ми звісно ж з радістю погодились. Також він розповів нам про те , що ця церква спочатку стояла в Мохнатині, а потім її перенесли на це місце. На запитання про різьблений іконостас ХVІІІ століття, священик посміхнувся і відповів, що його вже не існує, а в церкві знаходиться іконостас зроблений в кінці 40- х років ХХ століття. Також священик показав нам чудотворну ікону. Взагалі священик виявився дуже привітною і гарною людиною (нажаль ми якось забули спитати його ім’я, тепер аж соромно), він навіть запросив нас до себе в хату погрітись (адже на вулиці було досить прохолодно), але ми чемно відмовились, бо нам був вже час повертатись додому, побільше б таких людей…

Також на території церковного комплексу знаходиться надгробний пам’ятник власнику села, козелецькому асесору Івану Яковичу Дунич – Борковському (1832 – 1902), який, за словами священика, дуже багато жертвував на церкву.

Отже побачивши все що хотіли, а якщо чесно то навіть більше, ми пішли до Чернігова. Ще раз поглянули на самотню хатинку посеред лісу, і вже через 30 – 40 хвилин ми були на Масанах. Тут вже наші дороги розійшлись, кожен сів на потрібний йому автобус і поїхав додому, щоб зустрітись в наступну неділю і продовжити вже розпочату справу, адже попереду ще 25 церков…

Автор: Олександр Бондар