Мистецтво крізь книгу: Віта Сусак. Українські мистці Парижа. 1900 - 1939. Київ: Родовід, 2010


На деякі питання важко знайти одностайну відповідь. Бо, зазвичай, правда - це цілий комплекс «і так, і ні», який мало кому цікавий. Монографія Віти Сусак (кандидат мистецтвознавства, куратор відділу європейського мистецтва 19-20 ст. у Львівській Національній художній галереї ім. Б.Г. Возницького) «Українські мистці Парижа», яка була видана у 2012 році, є довгоочікуваною спробою відповісти на питання: ким були, чим жили та куди прийшли митці з українських теренів, які опинилися в столиці світового мистецтва на початку ХХ століття – Парижі. Є різні рецензії на цей твір, але зазвичай вони витримані в позитивному ключі з критикою окремих моментів: доцільність публікації книги у вартісному виданні, або чи є доречним запис в українські мистці значної кількості євреїв, які себе такими не вважали і лише походили з території України. Звісно, що більшість рецензентів обирали акцент, який їм найбільш суб’єктивно близький, але в цьому огляді хотілося б викласти деякі враження і висновки з цієї книги. Які теж, безперечно, є суб’єктивними.

Було чимало українських художників, які опинилися в цьому мистецькому Вавилоні в час його розквіту. Більше, ніж може здатися. Про деяких з них, раніше невідомих широкому колу, ми і можемо дізнатися з цієї книги. Більшість з них намагалися не так знайти кращу долю, як скоріше збагнути ті нові мистецькі віяння, в центрі яких був Париж. Далі свої корективи внесла Перша Світова і, звісно ж, апофеоз більшовизму на теренах вже колишньої Російської Імперії. На фоні пошуків нових форм вираження, злиденності життя біженців, і відчуття відчуженості розгорталось життя більшості митців з України у шалені 20-ті роки. Тут автор виділяє декілька хвиль еміграції, свої особливі стосунки між «східняками», «західняками» та іншими національностями з українських теренів. Мистецьке середовище Парижа було надзвичайно еклектичним і, не дивлячись на контрасти поглядів та національностей, спромагалось зберігати своєрідну цільність. Окремі групи митців формувались за етнічним походженнями, і такі спроби робили і українці. Та, на превеликий жаль, це були швидкоплинні проекти, яким не судилось втілитись. Цьому є багато причин, серед яких є і специфіка самого характеру митця як такого – майже завжди екстравагантного індивідуаліста.

Серед інших – вторинне значення самоідентифікації себе як українця. Більшість спроб гуртування навколо українського аспекту потопало в політичних та фінансових чварах, які відштовхували вихідців з України до більш космополітичного погляду на життя та мистецтво. Врешті, цілий пласт культури та плеяди митців з України був поглинутий чи то Францією та США, чи просто стерся до одного імені у вибраній бібліографії. Заслуга цієї книги полягає в спробі зробити те, чого не змогли самі тогочасні митці – знайти консенсус і побачити єдність у різноманітності України. Хотілося б вірити, що нинішня генерація українських художників винесе для себе з цієї «історії» доцільний висновок.

Дана монографія стане в пригоді і сучасним українським митцям, які ще шукають свій авторський стиль. Якісний друк ілюстративного матеріалу та його багатоманітність дозволяють докладно ознайомитись з напрацюваннями митців часів авангарду, які включають цілий спектр: від футуристичних побудов О.Архипенко до ренесансного живопису М. Глущенко. Роботи цих митців є не лише мистецтвознавчим джерелом, вони можуть також слугувати наочними взірцями вивчення кольору та форми. Сподіватимемося, що книга все ж стане більш доступною для широкого кола читачів. Хоча б у цифровому вигляді.

бібліотекар, мистецтвознавець

Святослав Подлевський

 


О. Архипенко В будуарі. 1915

 


М. Глущенко автопортрет з квіткою. 1923

 


І. Бабій Автопортрет. 1926

 


М. Бойчук Українка. 1910

 


А. Маневич Симфонія весни. 1912

 


В. Хмелюк Портрет доктора Мініха. 1930