Мистецтво крізь книгу: «Константин Коровин вспоминает…» (Москва: «Изобразительное искусство», 1991)

В історії мистецтва існує багато мемуарів. Деякі з них не несуть жодної інформації і є лише способом претензійної саморефлексії автора, але деякі висвітлюють ті залаштунки мистецтва, які мистецтвознавці нерідко оминають. Спогади видатного пейзажиста Костянтина Олексійовича Коровіна поєднують у собі як ностальгічне повернення у «старі добрі часи», так і привідкривають таємниці творчого та особистісного формування видатних російських митців початку буремного ХХ століття.
Трохи про структуру самої книги . Розділи включають автобіографічні нариси, спогади про сучасників, оповідки про мандри та короткі оповідання. Сама мова книги заслуговує окремого акценту через те, що автор намагався точно пригадати розмови. Як, наприклад, вступ на навчання до Олексія Саврасова і попутне знайомство з майбутнім українським пейзажистом Сергієм Світославським, чию українську мову автор передав достатньо точно. Чи інші цікаві говірки та словникові обороти від своїх друзів художників або від пересічних людей. Суб’єктивно, але найбільш цікавими здаються саме спогади про сучасників, в яких постають живі риси нині забронзовілих геніїв-митців таких, як Олексій Саврасов, Ісаак Левітан, Михайло Врубель, Ілля Репін, Валентин Сєров, Федір Шаляпін та Антон Чехов. З вказаною плеядою митців Костянтин Коровін разом вчився та зростав, і ці життєві ситуації є дійсно цікавими свідченнями характерів, які подеколи навіть приємно контрастують з їхньою творчістю.


З точки зору самого К. Коровіна найбільшу роль у мистецтві як для нього, так і для інших пейзажистів з якими він вчився, відігравала природа в усіх її проявах. Автобіографічні нариси намагаються підвести глядача до думки, що автор від народження кохав і прагнув зрозуміти природу, втім не варто і забувати, що значну роль у формуванні авторських акцентів зіграв саме його вчитель О. Саврасов. Його вислови щодо важливості простого спостерігання природи та відшукування в ній особливої поетики, судячи з усього, зіграли свою роль. Так чи інакше, цю любов до природи свого рідного краю автор пронесе крізь все своє життя.
(картина "Осінь")


Контрастом до тону певної сонячної меланхолії цієї книги виступають миті зіткнення з середовищем, громадськістю та своєрідною трагічністю самого шляху живописця. Протягом всього читання виникає відчуття певного фатуму і розплати для кожного з художників за їх талан. Я не виключаю, що сам К. Коровін, пишучи свої спогади під час жахливої емігрантської бідності у Франції, споглядав на своє життя як на певний трагічний шлях. Подібними акцентами в цій візії стають ранні спогади, як, наприклад, про останню зустріч з художником Львом Камєнєвим, якого автор знав з дитинства. Відійшовши від справ і доживаючи бідну старість у Саввиній Слободі, він не мав попиту на свої пейзажі російської природи. Врешті, отримавши одну значну виручку і розпланувавши активну роботу на роки вперед, Камєнєв помер в той же рік. В цьому трагічному контрасті між нерозумінням публіки творчих шукань К. Коровіна та його знайомих митців, та жаданням широких мас будь - чого закордонного і пролягало те мистецтво, яке нині вважається неперевершеною класикою. Багатьом буде цікаво дізнатись наскільки вульгарно відсталими були еліти тодішньої Російської імперії, які, не розуміючи самого поняття імпресіонізм, вживали його подібно до брудної лайки, і журналістика, яка дешево підігравала істерії мас. Жахлива іронія долі та бездушність основної маси людей - ось основна декорація цього мистецького шляху. Але чи тільки цього, питання риторичне.
(картина "На балконі")


Ця книга буде безперечно цікава для шанувальників та дослідників людських доль. Для самих художників є цікавими окремі фрагменти про пошук «кольору у формі», окремі вислови видатних живописців та одвічні тенденції мистецького життя.
(картина "Ранок")