Євген КРІП: короткий огляд творчості

 

Творчість чернігівського художника Євгена Кріпа займає значний проміжок часу і нараховує не одну сотню творів у діаметрально протилежних спектрах стилів та технік. Це, безперечно, є деякою перепоною в осмисленні його мистецтва в лінійній системі аналізу. Раціональний підхід, при всіх його методологічних плюсах, перетворив би дослідження творчості цього автора в поетапний опис життя з мистецтвознавчим препаруванням картин, чого я наразі прагну уникнути. Це стаття є трохи суб’єктивною і зосереджує увагу на виявленні окремих аспектів, які сам автор, можливо, залишав в якості прихованого змісту. Доробок Євгена Кріпа є багатоплановим та символічним, саме тому маю на меті визначити взаємовідношення між естетикою, змістовною частиною та структурою символів у окремих працях автора.

Однією з ключових рис творчості Євгена Кріпа виступає активне залучення сакральної символіки, переважно, християнської. Таке тяжіння до християнської знакової системи може пояснюватись впливом середовища, в якому пройшли його дитинство та юність. Автор народився в 1948 році поблизу Львова у м. Жовква в сім’ї з німецькими витоками. Навіть за складних умов «совєтізації» та нищення попередніх устоїв культури цього регіону в післявоєнний час суспільство західної України зберігало шану та пієтет перед релігією.

Подальше навчання, становлення, зростання митця також відбувалося у галицькому культурному середовищі – у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. Християнська міфологічна основа творчості, скоріше за все, стала однією із ключових підвалин у пошуках відмінного від радянської художньої традиції стилю. Одним із найкращих прикладів поєднання власного стилю та християнської символіки в роботах Євгена Кріпа може слугувати образ Богородиці. Найбільша кількість робіт з цим образом була створена протягом 1990-х – 2000-х років, фактично, вже в пострадянський період. Більша свобода тематичного вибору та посилення інтересу до релігійної сфери в цей період, безперечно, сприяли зацікавленості Євгена Кріпа в християнській естетиці.

Образ Богородиці має фундаментальне значення в християнській іконографії, відповідно, правила її зображення чітко обумовлені та мають мінімальні варіації. Автор вирішив це обмеження достатньо просто: зберігши основну конструкцію образу непорушною, але виконавши її в декількох окремих техніках та стилях. Для прикладу, можна проаналізувати варіативність образу Богородиці в манері абстрактного живопису та графіці. Можна помітити, що роботи перекликалися і в запозиченнях технічного характеру: живописні роботи отримували елементи графіки і навпаки.

Окремим розділом творчості Є. Кріпа виступає ця, не до кінця вичерпна символічна частина, про яку вже згадувалося вище. У інтерпретації образу Богородиці можна чітко простежити творче переосмислення модерністичних течій початку ХХ ст. Достатньо відчутним для митця був і вплив раннього абстракціонізму, особливо робіт Казимира Малєвича. Втім, окремі роботи з серії Богородиці виявляють впливи інших помітних митців ХІХ – ХХ ст. Як наприклад, «Богородиця» 2006 року: суттєва розмитість заднього плану, мінімальність кольорів з акцентом на відтінках вохри зближують цю роботу зі стилем пейзажів Вільяма Тернера.

Автор мав достатньо серйозну мистецьку підготовку, яку продовжував вдосконалювати протягом усього життя. Цікавим є випадок, який я засвідчив особисто, коли на виставковому комітеті чернігівської спілки художників Є. Кріп миттєво виявив серед поданих робіт грубу копію абстракції одного із угорських авангардистів 20-х років ХХ ст. З одного боку, це дозволяє припускати існування відсилок в його картинах до широкого спектру авторів.  З іншого, подібна енциклопедична варіативність значно ускладнює пошук межі між авторським та запозиченим. В цьому контексті варто згадати про досить поширений нині термін «симулякр». За базовим визначенням Жана Бодрійяра це «дійсність, яка приховує той факт, що її немає». В мистецтвознавчому плані ця ідея інколи отримує пояснення у якості копії світлини, зображення, того, чого не існує і що може мати на виході діаметрально протилежний зміст від умовно неіснуючого взірця. Постає своєрідна дилема: чи мають, наприклад, праці із серії Богородиці дійсні взірці і, відповідно, є відсилкою (оммажем) до конкретного іконописного твору, чи це є своєрідний симулякр, який викривлює образ і надає йому нового значення?

Ймовірно, тільки сам автор міг би встановити межі запозичень у своїх картинах. Втім, для цієї ситуації варто розуміти саму психологію процесу створення картини. Це завжди своєрідне залучення відомих авторові взірців і їх пропускання крізь власні технічні навички, досвід, спогади, характер. Врешті, чи міг Євген Кріп створювати умисно саме «симулякр»? Враховуючи, значне тяжіння автора до класичної школи мистецтва, якій подібні концепти нехарактерні – навряд чи.

Швидше його творчість є яскравим прикладом постмодерністичних тенденцій розвитку живопису, коли цитування або так званий «захват» об’єкту, переосмислений і трансформований, поставав новим образом – образом з картини Євгена Кріпа. Відоме його акцентування на цитаті Гюстава Курбе: «Справжній шедевр має піддаватися повторенню, аби художник міг впевнитись, що він не іграшка власних нервів чи випадку...». Це може пояснювати тяжіння автора до повторення і глибшого розкриття певного образу чи символу. Своєрідне тяжіння до динаміки об’єкта чи його трьохмірності.

Не виключено, що надання симпатії образу Богородиці зумовлено християнським підґрунтям світогляду автора. І в той же час, образ «матері Бога» є архетипним для багатьох світових культур, про що сам Євген Кріп не міг не знати. В результаті, ми стаємо перед дилемою інтерпретації від дослідника, глядача та самого автора. Не виключено, що деякі роботи могли бути прагненням до довершеності візуальності саме цього конкретного образу і водночас не мати жодного змісту чи прихованого сенсу.

Можна припустити, що невпинне дослідження в межах декількох образів було зумовлено бажанням виявити межі і глибину візуальності цих об’єктів.

Одним із таких був і образ вершника.  Ця ідея так само має коріння в різних символічних традиціях. В християнстві, найчастіше, це образ св. Юрія. Що цікаво, цей святий є особливо шанованим саме на західній Україні. Відповідно, знову постає плетиво із життєвих подій, уявлень та ідей.  Чи могли ці образи несвідомо домінувати через певні найбільш закарбовані в пам’яті спогади? Ймовірно, так.  Зосереджуючись на процесі вдосконалення самого зображення, автор міг несвідомо продовжувати лінію одного образу.

В межах чернігівського мистецького простору творчість Євгена Кріпа й досі залишається ідеалом майстерності та вдалої багатоплановості стилів. Втім, своєрідна зацикленість на процесі вдосконалення мистецтва спричинила деяку ізоляцію митця від ширших процесів, які формувалися у останні 15 років в Україні. Це, в свою чергу, стало причиною певної маловідомості чернігівського митця в загальноукраїнському просторі. Значний об’єм творчого спадку автора і певна провінційність чернігівського регіону стали перепоною для дослідження його творчості та включення її у контекст не тільки українського, але і світового мистецтва початку ХХІ ст.

Як стає зрозуміло, творчість Євгена Кріпа залишається своєрідною енігмою, загадкою, яка ще потребує свого більш глибокого та фундаментального дослідження. Ця стаття вказує на важливість не тільки візуально-змістового аналізу самих робіт, але і акцентує увагу на індивідуальних рисах самого митця. Без розгляду творчості автора в сукупності з його біографією дослідник буде досліджувати абстракт, «річ-у-собі», яка не матиме ніякого відношення до реальності. Творчий доробок автора контрастує з «симулякром» сучасного мистецтва, яке хаотично бере образи масової культури і деформує їх задля розваги. Євген Кріп був свідомий важливості вибору конкретного символу і його вдосконалення у візуальній площині.

 

Святослав Подлевський

мистецтвознавець, бібліотекар