Наші блоги

Ми в Internet

DW

Книжковий хіт-парад

Краєзнавча сторінка

Статистика відвідань

Перегляди статей
3391466


Іван Андрусяк

 

Семінар –практикум

 

Іван Андрусяк - поет-дев'яностник, учасник поетичного угруповання "Нова дегенерація". З 2005, після народженням наймолодшої доньки Стефи, починає писати книжки для дітей.

Сьогодні Іван Андрусяк - один із провідних авторів сучасної української дитячої прози. Зокрема на його совісті - аж три дитячі абетки. Тобто всі 33 літери алфавіту він може пригадати спритніше за будь-якого співрозмовника. Але гіпотези варто перевіряти, тому "Українська правда. Життя" вирушила вчити нові слова на вже звичні букви.

 

http://life.pravda.com.ua/interview/2010/02/23/40853/

http://uk.wikipedia.org/wiki/Андрусяк_Іван_Михайлович

Андрусяк І. Звіряча абетка: [Текст]/І.Андрусяк.- К.:Грані – Т, 2008. – 72с. - ISBN 978-966-465 – 115 – 5

А

Анаконда дуже горда,

дуже люта

анаконда!

А від чого, хочеш знати?

В неї – анаконденята;

щоб маляток захистить,

на весь світ вона шипить…

Анакондо! Тихо! Ша!

Їх ніхто не обража.

Сплять вони, і ти поспи.

Хоч пишайся – не шипи!

 

«Звірячі» віршики І.Андрусяка

- познайомлять вашого малюка із тваринним світом – як звичним, так і екзотичним;

- посмішать не лише вашого малюка, але й вас;

- а головне: з усім оцим «звірством», з усмішкою й розмислом, літери запам’ятовуються і складаються у слова легко й невимушено!

Останнє для вас, може, й неактуальне – але для вашої дитини це якраз те, що треба!

 

Андрусяк І. Зайчикова книжечка: [Текст]/І.Андрусяк.- К.:Грані – Т, 2008. – 48с. - ISBN 978-966-4650 – 93- 6

Жив собі Зайчик – вушка – сплюшка. Ходив на базарчик, грався з мушками, купував моркву й капусту хрумку, а іноді гризяв кору в садку. Одне слово, жив, як усі зайці…

Одного разу на стежці він знайшов мішечок з маленькими зернятками, які Зайчик вирішив посадити. Що з цього вийшло Ви можете дізнатися прочитавши « Казочку про зайчикову знахідку».

Як Зайчик рятував від хитрющого Лиса маленького їжачка, на якого впало сухе дерево і перебило йому лапку, розповідає історія «Порятунок». Як наш герой рятував свого брата – Зайчика Сонячного від тіні і дощу Ви можете дізнатися з історії «Сонячний гість».

Про справжні дива: про те як Заєць шукав для Вовка лікаря розповідає історія «Зайчик у місті».

Познайомившись з історією «Капустяні пригоди» можна дізнатися про те, як здійснилася мрія Зайця і його друга Цапа виростити цвітну капусту і хто їм в цьому допоміг.

«Футбол – краса! Футбол – це сила!

Футбол у лісі – справжнє свято.

Як можна не любить футбол!

Вже час робить юнацьку лігу. Тож після матчу – вір – не вір – усі звірята стали мигом у довгу чергу на відбір. Усі хвилюються шалено. У черзі й Зайчик наш зітха…»

Якщо Вам цікаво дізнатися чи візьмуть нашого героя до футбольної команди прочитайте історію «Нападник зайчик».

«Розкошує в лісі хуртовина. Сніг мете і вітер завива.

Та тепленька в Зайчика хатина. У печі потріскують дрова, вогник хитро зиркає із печі – блимають веселі язички…

Гарно під такий чудовий вечір діточкам розказувать казки.»

А що наш герой? Він вже виріс, як і всі зайці. І тепер Зайчик – тато розповідає своїм діточкам, як маленький тато навесні лісом біг, спіткнувся об мішечок, а в нім – зернятка чарівні, про те, як люта хуга лапку придавила Їжачку, але тато не покинув друга…

Знайомі історії! Чи не так?

 

Андрусяк І. Стефа і її Чакалка: Дівчача повістина: [Текст]/І.Андрусяк.- К.:Грані – Т, 2007. – 56с. - ISBN 978-966-292-336-0

Була собі маленька дівчинка Стефа.

Звичайно Стефа – сміхотунчик.

Точнісінько як тато.

Але одного разу Стефа розсердилася.

У неї тоді був, як іноді каже тато, невдалий день. Точніше невдалий вечір. Усе почалося з того, що мама, забираючи Стефу з садочка, не повела її, як завжди, на майданчик. Мамі не було коли – вона перевіряла модулі.

Утім, це був лише початок. Тато теж не мав часу гратися зі Стефою. Йому треба було писати статтю. Старша сестричка Ліза вчила напам’ять вірша.

І тоді Стефа образилась на всіх настільки, що й не хотіла й розмовляти. Вляглася, як Пепі Довгопанчоха, ногами на подушку і, надувши щоки, демонстративно відвернулася до стіни.

Тоді мама нагадала, що саме по таких неслухняних дітей і приходить уночі Чакалка.

Але Стефі було все одно.

Чакалка – то й Чакалка.

…І тоді вона прийшла.

Тихесенько.

Крадькома.

Серед ночі.

Навшпиньках – нечутно, мов повітря – пройшла вона повз татове й мамине ліжко, прошмигнула в дитячу й легесенько, мов пір’їнку, перенесла Стефу до свого мішка. Ніхто нічого не чув, і дівчинка навіть не прокинулася.

Чакалка – не яка-небудь костромська Баба Яга, а між іншим, кандидат педагогічних наук. І жила вона у справжнісінькій школі, притому лісовій.

Крім Стефи, у Чакалчиному мішку був хлопчик Сіяр, дівчинка Ірця та Орина - кумедне створіння у джинсах зі шлейками й у футболці з написом « Школа не вовк, у ліс не втече».

А далі події розвивались як у справжній казці…

Якщо Вам цікаво дізнатися чим закінчилася зустріч з голодною акулою, яка Оринині шльопанці проковтнула; навіщо Чакалці потрібні вередуни, шкодники, розбишаки, пустуни; де можна досхочу насолодитися сухариками й чипсами; про що мріє шкідлива дитина; що відбувається, коли неслухняні діти знаходять в холодильнику пиво Чакалки та про багато інше – прочитайте книгу Івана Андрусяка « Стефа і її чакалка». Автор цієї повісті дуже серйозний і страшенно дорослий письменник, котрий стверджує, що за час написання цієї пригоди й сам геть здитинів…