«Не вбивайте зайчиків!» – Іван Андрусяк

Дітлахи мають шанс наступного року побачити нову виставу за творами відомого дитячого письменника Івана Андрусяка на сцені Чернігівського лялькового театру імені Олександра Довженка. Адже про це домовилися поет, літератор, автор численної дитячої прози Іван Андрусяк та режисер-постановник театру, заслужений артист України Віталій Гольцов під час презентації книг Івана Андрусяка у культурно-мистецькому центрі «Інтермеццо».

Перед цим письменник зустрівся із «малявками» - своїми юними шанувальниками у чернігівській гімназії № 31 та у Чернігівській обласній бібліотеці для юнацтва. У бібліотеці автор та літературний редактор видавництва «Грані - Т» провів зустріч також із бібліотекарями чернігівського району. Разом з Іваном Андрусяком до Чернігова завітав і Михайло Любиць представник видавництва «Грані - Т».

До речі, один з героїв письменника дядько Барабатко – чернігівець! Літератор розповів, що так назвала дерев’яну скульптуру Нестора-літописця, яка стоїть біля Антонієвих печер його помічниця, донька-третьокласниця Стефа.

Про це докладно дивіться на відео:

 

http://www.youtube.com/watch?v=2tAQw58qibk

Ще письменник поділився своїми роздумами про найшкідливіші категорії людей:

- Перш за все – це політики: вони думають одне, але роблять інше і навпаки. Друга категорія, мисливці – вони вбивають зайчиків! Тобто нищать природу. По-третє, кандидати педагогічних наук – вони катують дітей.

А для того, щоб краще зрозуміти Івана Андрусяка пропонуємо Вам його есей “Публічниє люді”.

Нещодавно одне сумлінне (а таких у нас, на жаль, небагато) видавництво замовило мені відредаґувати дитячу книжку одного з ду-уже популярних тепер «молодих та ранніх» попсовиків. Із тих, знаєте, котрі нині називаються “публічниє люді” й “морду ліца” котрих кожен “поважно-жовтушний” журнальчик вважає за необхідне на обкладинку випхати й “інтерв’ями” засипати – що воно їло, де воно спало, в кого вдягалося, а ще краще, роздягалося...

Замовили – то й добре. Читаю. Чи то б пак, редагую. Звісно, без вогнику – нічого там нема особливого, оповіданнячка як оповіданнячка, банальні пригоди всілякі – як завжди. Отак, позіхаючи, й відредагував би, – де-не-де мову поправив, де-не-де відверту дурню поприбирав, – та й по всьому. Аж ні! Натикаюся раптом серед отої писанини на такий “твір”, що мені від нього аж мурашки попід шкірою побігли!

Отож, уявіть собі, що ви купили своїй дитині книжку “модного автора” –і ваша дитина вичитує в тій книжці оповідку про те, як маленька дівчинка захворіла, і лежить вона собі вдома у ліжечку, і їй сумно, аж тут вона раптом чує чийсь голос, який так само скаржиться, що йому сумно, і пропонує погратися. Дівчинка, ясна річ, питається в того голосу, як до нього потрапити, –і він пропонує їй... запхати два пальці в розетку!

Що б ви думали, було далі? Далі дівчинка… запхала два пальці в розетку – і потрапила… в дивовижно прекрасний електричний світ, у якому живе дуже милий електричний собака, з яким так гарно й весело гуляти по мережі!!!

No comment!!!

Слів нема!!!

...Ясна річ, цей текст друком не вийшов. І не вийде. Ніколи.

Але сам факт – більше ніж показовий. Сам факт – дуже серйозний сигнал нам усім. Бо це ж знаходяться “публічниє люді”, у котрих “клепка” в голові, виявляється, відсутня в принципі, котрі нічого в цьому житті не смислять узагалі – абсолютно! Воно ж бо навіть не подумало, що видавництво може виявитися несумлінним, пустити отаке в друк – а діти, вони ж довірливі...

Я навіть думати боюся про те, що могло статися.

Але подумати слід усім нам, і ось про що. Молодь за всіх часів потребувала, потребує й потребуватиме у своєму становленні прикладу. І якщо особистим прикладом завжди були, є і будуть насамперед батьки, то функцію прикладу суспільного в стабільні часи зазвичай виконують духовні особи, письменники (не попсовики, а справжні письменники – тепер це вже доводиться уточнювати!), філософи, вчені, педагоги – одним словом, мислителі (у деяких народів навіть юродиві – так би мовити, «нестандартні мислителі», але все одно ключовою для них є функція розмислу). У часи ж непевні, коли попередні способи мислення вже не знаходять належного відгуку в серцях людей, а нових, адекватніших до ситуації, ще не вироблено, – тоді функцію прикладу самовільно перебирає на себе те, що «спливло на воді під час бурі», що спокійнісінько гнило собі на дні, де йому й місце, а тут його винесла хвиля, і воно, втішившись у своєму невігластві, прагне «показати себе». Отаким чином... Отакою ціною!

І нам усе, що залишається – криком кричати: ЛЮДИ!!! СТЕРЕЖІТЬСЯ “ПУБЛІЧНИХ...”!!!

 

 

 

Семінар –практикум

 

Семінар –практикум

 

Семінар –практикум

 

Семінар –практикум

 

Семінар –практикум

 

Семінар –практикум

 

Семінар –практикум

 

Семінар –практикум

 

Автор публикации: Олександр ЯСЕНЧУК