"Жартували дівчаточка до зорі, Поки стало темненько надворі": історико-краєзнавче перехрестя

 

В День святої Катерини на історико-краєзнавчому перехресті у Чернігівській бібліотеці для юнацтва зустрілися  студенти  коледжу транспорту та комп’ютерних технологій Чернігівського національного технологічного університету, бібліотекар та книги. Розмови точилися про рідне, тому улюблене місто Чернігів.

Чернігівщина розташована на півночі України і є унікальним  історичним регіоном держави. Ми маємо  багатющу історичну, культурну спадщину українського народу.

Чернігів претендує на одне з найдавніших міст України, яке свого часу гідно суперничало з Києвом. До нашого часу збереглося багато пам’яток, які можуть розповісти про життя наших попередників, про людей, життя яких вплинуло на нас самих і на життя міста сьогодні. Від предків у спадок нам дісталися не лише колір волосся, міцна статура, а й сильний характер, неймовірне прагнення свободи, любов до прекрасного.

 

 Ким були наші попередники та розкрити таємниці, які приховують вулички міста студентам допомогла книга Сергія Леп’явка  «Чернігів. Історія міста».  Вона розповіла про чернігівські кургани часів Київської Русі. Допомогла з’ясувати хто такий Дмитро Самоквасов і чому його ім’я носить одна з перейменованих вулиць Чернігова?

Юриій Мущкетик через книгу  «Гетьманський скарб», розповів студентам про  життям Чернігівщини часів козацтва та про самого легендарного гетьмана  Павла Полуботка.  До речі, в Чернігові зберігся будинок гетьмана. Нині в ньому розмістився військовий госпіталь.

Бібліотекар разом із студентами розмірковували над важливістю таких знань, як родовід. Чому потрібно  знати генеалогічне дерево допомогла розібратися книга сучасної неймовірно популярної української авторки Люко  Дашвар «Покров». Події описані в цій книзі також стосуються Чернігівщини, та її мешканців. 

Секрет щасливої долі та захисту в прикрих ситуаціях  простий, потрібно не лише бути доброю, чесною людиною, а й знати і шанувати своїх предків. «По божому, коли людина сама свої предків знає! Тому і поміч не потрібна, бо рідна кров – покров, захист.»

Згадали й звичаї   українського народу. Не просто згадали, а й дотрималися всіх традицій.  На Катерину дівчата та парубки   прикликали щасливу долю, ворожили на гілочці вишні, шукали відповіді на найпотаємніші питання у її величності КНИГИ та ін. Чия гілочка заквітне до свята Меланки, той зустріне своє справжнє кохання, чи спіймає птаху щастя за хвіст. Збудуться бажання чи ні – побачимо, та час промайнув швидко та весело.