Календар

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Ми в YouTube

Банер

Книжковий хіт-парад

Краєзнавча сторінка

Статистика відвідань

Перегляди статей
1655624


"Українська Гельсінкська Група : умови виникнення, діяльність та долі лідерів": історичний нарис

  “Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів”.

Загальна Декларація прав людини ООН, ст. 19

Протистояння Радянського Союзу і країн Заходу тривало протягом ХХ  століття, а в другій його половині загрожувало перерости в третю світову війну, під час якої ймовірне застосування  ядерної зброї. Людство шукало шляхи до порозуміння і мирного співіснування держав з різним соціально-економічним ладом. 1 серпня 1975 року 33 держави Європи (крім Албанії), а також США та Канада, після тривалих переговорів підписали в столиці Фінляндії Гельсінкі Прикінцевий акт Наради з безпеки та співпраці в Європі (НБСЄ). Він закріпив нові відносини і кордони, які склалися в Європі внаслідок Другої світової війни  та забезпечив виконання у кожній з країн-учасниць принципів демократії та прав людини.

Радянський Союз зобов’язався   шляхом побудови демократичного правопорядку в межах Загальної декларації прав людини ООН (1948 р.) здійснювати захист прав громадян і окремих народів, які входили до його складу. Прикінцевий акт Наради з безпеки та співпраці в Європі прирівнювався до національного законодавства і відкривав нові можливості легальної боротьби з порушеннями прав людини.

Підписуючи Гельсінкський заключний акт, комуністичне керівництво СРСР не збиралося його дотримуватися. На міжнародній арені Радянський Союз лише вдавав демократичні зміни.

На теренах Радянського Союзу активно поширюється дисидентський рух. Дисиденти почали організовувати легальні групи й об'єднання, які мали наглядати за дотриманням прав людини в СРСР.

Членами-засновниками  Української Гельсінкської Групи (УГГ) виступили  діячі українського правозахисного руху Руденко Микола Данилович (керівник групи), Бердник Олександр Павлович, Григоренко Петро Григорович, Кандиба Іван Олексійович,   Мешко Оксана Яківна, Матусевич Микола Іванович, Маринович Мирослав Франкович, Строката Ніна Антонівна, Тихий Олексій Іванович. Чернігівську область представив Левко Лук’яненко.

УГГ  - перша легальна правозахисна організація в радянській Україні.  Її мета -  знайомити широкі кола української громадськості з Декларацією прав людини, сприяти виконанню Гельсінкських угод, домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси, інформування світової громадськості про факти порушень в України Декларації прав людини та гуманітарних статей, прийнятих нарадою у Гельсінкі. Висувався принцип «не людина для держави, а держава для людини», ставилися вимоги вільного виїзду з країни та в’їзду до неї, безперешкодного поширення ідей, ліквідації цензури, звільнення політв’язнів, скасування смертної кари. З 1976 до 1980 р. УГГ  зробила 30 заяв, оприлюднила 18 меморандумів, маніфестів і 10 інформаційних бюлетенів.

Для досягнення кінцевих цілей Українська Гельсінкська Група взаємодіяла з іншими правозахисними об’єднаннями  України.  Зокрема, підтримувала актив кримськотатарського руху, який зародився у 2-ій пол. 1940-х рр. у місцях спецпоселень кримських татар і вже на поч. 1960-х рр. поступово поширював свій вплив в Україні. Цілком аналогічним було ставлення лідерів українського правозахисного руху до єврейського національного руху, який, домагаючись права на еміграцію, доклав чимало зусиль для відродження єврейської мови та культури в Україні, задоволення релігійних потреб єврейської меншини, подолання негативних наслідків проявів побутового і державного антисемітизму. Розвивався в Українській  Гельсінкській Групі релігійний правозахисний напрямок, що відстоював права різних конфесій в Україні.

Гельсінкський рух був для України важливішим, ніж для народів, які мали свою державність, тому він в Україні виявився в 70–80-х роках найстійкішим.  Український правозахисний рух не декларував своїх ідеологічних орієнтацій,  він з самого початку був однією з форм боротьби за національне визволення. 
У відповідь на створення організованого правозахисного руху офіційна влада вдалася до масових репресій з застосуванням до членів УГГ жорстких покарань. У 1977-1978 рр. було заарештовано і засуджено за ст. 62 КК УРСР («антирадянська агітація та пропаганда») до різних термінів ув’язнення і заслання М. Руденка, О. Тихого, Л. Лук’яненка, М. Мариновича, М. Матусевича. У 1977 р. державні органи СРСР дозволили П.Григоренку виїхати до США на лікування, а потім позбавили його радянського громадянства, відрізавши шлях на Батьківщину.

До 1980 р. три чверті членів Української Гельсінкської Групи були ув'язнені. До березня 1981-го всі члени УГГ були в ув’язненні, декілька в еміграції, однак Група не заявляла про свій саморозпуск.

24 члени Групи з 41-го були засуджені у зв’язку з членством у ній. Вони відбули в концтаборах, в’язницях, психіатричних лікарнях, на засланні понад 170 років. За своє існування Група розплатилися п’ятьма життями: Михайло Мельник наклав на себе руки напередодні неминучого арешту 9 березня 1979 року. Чотири в’язні табору особливого режиму ВС-389/36 (селище Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.) загинули у неволі: Олекса Тихий 5 травня 1984, Юрій Литвин 4 вересня 1984, Валерій Марченко 7 жовтня 1984 і Василь Стус 4 вересня 1985. Репресії не загальмували розвиток націонал-демократичного руху в Україні. Влітку 1988 р. у Львові на базі Української Гельсінкської Групи сформувалася організація республіканського масштабу — Українська Гельсінкська Спілка (УГС) на чолі зі звільненим у грудні цього року політв'язнем Левком Лук'яненком.

Українська Гельсінкська Група  фактично перша політична організація, створена в радянський час, яка провела боротьбу за національну незалежність і права людини в Україні.

Життєва доля українця, який змінив історію України:

"Ми не можемо знати наперед своїх кроків, але коли ви боретеся за справедливу і моральну річ, то це дає підтримку духовну. Я підняв синьо-жовтий прапор боротьби і я маю пронести його стільки, скільки зможу, до самої смерті. А потім його підхопить хтось наступний і понесе далі. Який я у цьому ланцюгу — не має значення."

Левко Лук’яненко

Левко Григорович Лук'яненко  – український дисидент, політик, юрист, співзасновник Української Гельсінкської Групи, письменник,  автор «Акту про Незалежність України»,  Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року, Герой України.

Левка Лук'яненка часто називають історичною особою без найменшого перебільшення: він назавжди увійшов в історію країни як автор Акта про незалежність України. 24 роки тому Лук'яненко від руки написав текст цього епохального для молодої держави документа на зошитового сторінці і зачитав його на Софійській площі. Символічно, що проголошення Незалежності України співпало з днем його народження.

Народився 24 серпня 1927 у с. Хрипівка Городнянського району   у родині селян. Наприкінці 1944 року його відправили з Хрипівської школи до Городнянського райвійськкомату для двотижневого військового вишколу, звідки забрали до лав Червоної Армії. Служив кілька місяців у Житомирі, а потім у Києві. З жовтня 1945 року служив в Австрії, потім – на Кавказі в містах Орджонікідзе, Нахічевань. Був командиром мотоциклетного взводу.

З раннього дитинства багато читав, задумувався над тим, як сильно пригнічений український народ. Бачивши  нужду, приниження, Лук’яненко дійшов висновку, що треба боротися за незалежну Україну і цьому слід присвятити життя. Для досягнення цієї мети необхідно дійти до вершин влади в державі, а оскільки влада зосереджена в руках партії, то треба просуватися по партійній лінії.

Працював пропагандистом Рахівського РК КПУ, інструктором Глінянського РК КПУ Львівської області.  До 1956 р. зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив з 1957 орієнтуватися на підпільну боротьбу. У середині 1959 р., щоб мати більше вільного часу, з райкому перевівся адвокатом Глинянської юридичної консультації. Тут він знайшов однодумців І.Кандибу та А.Любовича.

Організував політичну партію Українського робітничо-селянського союзу .
У  січні 1961 р. – арештований і  засуджений по ч.1 ст. 56, 64 КК УРСР за "зраду батьківщини і організаційну діяльність" до страти (після 72 днів в камері смертників вирок замінений на 15 років ув`язнення). Відбував покарання у Мордовії в таборі строгого режиму. 

У 1966 році в Мордовські табори прибувала нова генерація політв’язнів – шестидесятників. Вони вели боротьбу з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства і прав в’язнів. Дані про цю боротьбу стали відомі світовій громадськості. Лук’яненко брав в цій боротьбі активну участь. 10 грудня 1975 року, у день прав людини, разом з іншими політв’язнями оголосив голодування. Саме в цей день його вивезли в Чернігівську тюрму, де утримували до закінчення терміну.

Після звільнення у 1976 р.  поселився в Чернігові.   Улаштуватися на роботу за фахом не міг, працював електриком в Чернігівській дитячій лікарні.

З 1976 р. - член-засновник Української суспільної групи сприяння виконанню Гельсінкських угод. Лук’яненко пише звернення до Бєлградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміграцію. Виступив на захист художника П.Рубана, написав статтю «Зупиніть кривосуддя!». Радіо «Свобода» передало його нарис «Рік свободи».

У грудні 1977 р. арештований по звинуваченню в "антирадянській агітації і пропаганді", засуджений на 10 років таборів особливого режиму і 5 років засилання. Покарання відбував в с. Сосновці в Мордовії.  Загалом в неволі провів 27 років.

У 1989 р. повернувся до України.  З 1990 р. обраний  народним депутатом України, членом Комісії, по питаннях законодавства і законності. З 1993 р. - Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді. Через незгоду з політикою Уряду України подав у відставку, повернувся до України. З травня 1992 року – почесний голова УРП. З листопада 1993 по червень 1994 року – голова передвиборного демократичного об’єднання «Україна». Чотири рази обирався народним депутатом, поки в 2007 році не відмовився від участі у виборах, пославшись на вік, і пішов на спочинок.

Указом Президента України Віктора Ющенко № 665/2005 від 19 квітня 2005 року за незламну волю, громадянську мужність і самовідданість у відстоюванні ідеалів свободи і демократії, визначний особистий внесок у становлення і розвиток незалежної Української держави народному депутату України Левку Григоровичу Лук’яненко присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави. 

Дізнавайся більше:

Україна. Президент. Про відзначення 40-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод : Указ Президента України від 4 квіт. 2016 р. : № 126  // Урядовий кур’єр. - 2016. - 7 квіт. (№ 66). - С. 4

Григоренко  П. «У підпіллі можна зустріти лише пацюків…»  : спогади / П.Григоренко // Військо України. - №10. – С.40-43.

Доценко Ю.  А козацькі вуса, ніби шаблі гострі...   :  до  дня  народж. Олекси Тихого / Ю. Доценко // Голос України. - 2011. - 28 січ. (№ 16). - С.9.

Лавренюк С.  У невільній країні вони почали поводитись як вільні люди / С. Лавренюк // Голос України. - 2010. - 22 жовт. (№ 198). - С. 6-7.

Лук'яненко Л. Г. Національна ідея і національна воля: наукове видання / Л. Г. Лук'яненко. - К. : [б. в.], 2006. - 288 с.

Лук'яненкоЛ.Г. «Сповідь у камері смертника : історична література» / Л. Г. Лук'яненко. - 2-е вид., доп. - К. : Нора-друк, 2005. - 136 с.

Лук'яненко Л.  Українська Гельсінська група: як це було? / Л. Г. Лук'яненко // Голос України. - 2006. - 8 листоп.(№209). - С. 3.

Лук'яненко Л. Цей світ і потойбічність (на грані життя і смерті) / Л. Лук'яненко // Українська культура. - 2008. - № 8. - 30-31.

Музиченко Я. Григоренко буде нашим? / Я.Музиченко // Україна молода. – 2008. – 19 черв.(№112). – С.9.
 Ніколаєва К.   "Ми не впали духом..." / К. Ніколаєва // Україна молода. - 2012. - 11 січ. -  С. 6.

Овсієнко В. Вони були готові йти на смерть заради України : до 30-ї річниці  створення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсинкських угод / В.Овсієнко // Українська культура. – 2016. - №12. – С.6.

Овсієнко В. Людина високого чину : до 100-річчя з дня народж. генерала-правозахисника П.Григоренка / В.Овсієнко // Літературна Україна. – 2007. – 18 жовт.(№40). – С.7.

Петраш С.  Український правозахисний рух у постатях: Петро Григоренко і Василь Стус : бінарний інтегрований урок в 11 класі / С. Петраш, Л. Бедрик // Дивослово . - 2008. - № 1. - С. 59-64.

Савченко С.С.   По-справжньому вільний : до 90-річчя від дня народження М. Д. Руденка (1920-2004) / С. С. Савченко // Календар знаменних і пам‘ятних дат. - 2010. - № 4. - С. 152-158 : портр. - Бібліогр. назв.

Самійленко Л. Щасливий, бо йде шляхом, який почав іти  : цьогорічним лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка в номінації "публіцистика і журналістика" став відомий політик і письменник Левко Лук'яненко / Леся Самійленко // Культура і життя. - 2016. - 4-10 берез.(№ 9). - С. 11.

Сюндюков І. Перемога подолання : [принципи морального опору генерала Петра Григоренка] / І. Сюндюков // День. – 2009. – 31 лип.(№132). – С.8.

Тетерук С. Левко Лук'яненко: "Свій шлях обрав я сам" / С. Тетерук // Віче. - 2006. - № 1/2. - С. 43 : портр.
  Шпак В. Петра Григоренка психушкою не залякали / В. Шпак // Урядовий кур’єр. - 2014. - 20 трав. – (№ 88). - С. 7.

Шпак В. Шлях до правди : [політична біографія Петра Григоренка] / В.Шпак // Урядовий кур’єр. – 2008. – 17 трав.(№89). – С.9.

Щасливе число "тринадцять" : [нещодавно завершилося друкування зібрання творів Левка Григоровича у XIII томах. Тринадцятитомник містить твори, що їх можна розбити на три групи: перша – це мемуаристика, друга група – це твори історико-політичного, філософського змісту, трєтя група – різне] // Літературна Україна. - 2015. - 1 жовтня. - С. 1;5.

 
buy cialis viagra online