Наші блоги

Ми в Internet

DW

Книжковий хіт-парад

Краєзнавча сторінка

Статистика відвідань

Перегляди статей
3391473


«Березневі полум’яні дні»: історичні читання. Корюківська ЦБС

 Протягом днів вшанування пам’яті жертв Корюківської трагедії у бібліотеці пройшли історичні читання «Березневі полум’яні дні».

Молодший науковий співробітник Корюківського історичного музею Андрій Науменко розповів про причини і перебіг подій 73-річної давнини: «У матеріалах до Нюрнберзького процесу саме Корюківську трагедію визначено як найбільше масове знищення місцевого мирного населення на окупованих територіях за весь період Другої світової війни. У дні 1,2 березня , а потім іще й 9-го палав районний центр. А в тому полум’ї згорали тисячі мирних жителів, нищилася історія в документах міста і людей, зникало все живе й нерухоме, що лише могло горіти.

 

Крім, звичайно, цегляних печищ на колишніх подвір’ях. То тільки вони, почорнілі, й залишилися у спадок нащадкам від майже трьохсотлітньої першої Корюківки на Чернігівщині. Корюківка, населення якої у передвоєнний рік становило понад 13600 жителів, водночас зникла з Планети, забравши із собою практично усіх своїх мешканців. Залишилася лише територія з частоколом задимлених цегляних димарів».
Учні міської гімназії мали змогу переглянути відео «Спогади очевидців Корюківської трагедії». Як і архівні, свідчення очевидців – документи усної історії – є цінним вартісним джерелом дослідження Корюківської трагедії. Раніше, за відсутністю доступу до архівних фондів дослідники посилалися саме на свідчення очевидців. І не помилилися. Адже пам'ять – найдостовірніше історичне джерело.

У читальній залі діє виставка «Спалені міста і села України», яка демонструє масштаби знищення нацистами цивільного населення на українських теренах, показує, що наша країна належить до тих держав, котрі зазнали найбільших втрат від Третього Райху.

Бібліотекарі разом з гімназистами згадали письменників і поетів, які писали про трагічні події березня 1943, читали вірші. Вигадати таке неможливо, його треба пережити, вистраждати, а ще – закріпити у пам'яті тих, кому вдалося уникнути жахів смертельних загроз, щоб пам'ять, немов противірусне щеплення, будила у кожному імунітет проти байдужості, проти того одвічного «якось воно та буде», що робить людей жертвами обставин, з яких, коли постаратися, можна знайти вихід…

Минув час… Корюківка відродилася. Вона живе, дихає, розвивається уже другим своїм народженням, іншим життям. Нині місто – діамант у смарагдовій оправі серед лісових просторів, де мешкають, працюють, підростають, навчаються красиві люди – нащадки поколінь безвинно знищених окупантами під час Другої світової війни.